Піраньї вже не тільки в кіно: у водоймах Києва з’явилася небезпечна риба

У київських водоймах дедалі частіше виловлюють сонячного окуня – інвазійний вид із Північної Америки. Рибалки вже називають його "окунем-піраньєю", хоча до справжніх піраній він не має стосунку. Назва з’явилася через його поведінку: риба активно поїдає ікру, мальків та дрібних водних тварин, тобто б’є по майбутньому місцевих видів ще до того, як ті встигають вирости. 

Найнеприємніше в цій історії – не розмір риби, а її здатність закріплюватися у водоймах. Якщо сонячний окунь уже добре розмножився, просто "прибрати" його з озера чи річки майже нереально. Залишається тільки постійний вилов і контроль чисельності. 

Що це за риба і звідки вона взялася?

Сонячний окунь, або Lepomis gibbosus, природно походить із Північної Америки. У Європі він є чужорідним видом, який уже встиг закріпитися в багатьох водоймах. FishBase описує його як інтродукований для Європи вид, що тримається переважно озер, ставків, зарослих ділянок і спокійних водотоків, уникаючи швидкої течії. 

Для України ця риба теж не є природною. У Державному агентстві меліорації та рибного господарства зазначали, що спершу сонячний окунь з’явився в Криму та Донецькій області, а далі почав поширюватися річками й озерами.  

Піраньї більше не тільки на екрані / Колаж 24 Каналу

У Києві про нього говорять не перший рік. Ще у 2018 році рибалки розповідали, що сонячного окуня ловили в акваторії Дніпра, і вже тоді скаржилися на його кількість та здатність поїдати ікру інших риб. Нинішні повідомлення з київських водойм показують, що проблема нікуди не зникла. Рибалки все частіше виловлюють сонячного окуня в озерах столиці, а найкраще він тримається в зарослих місцях із повільною течією або без неї. 

Чому його називають небезпечним для місцевих риб? 

Сонячний окунь небезпечний не тим, що виростає до гігантських розмірів. Навпаки, найчастіше це невелика риба. Проблема в її раціоні та швидкому розмноженні. Він може поїдати ікру й молодь інших риб. Для водойми це означає прямий удар по відтворенню місцевих видів: окуня, судака, щуки, йоржа та інших риб, які й так залежать від чистоти води, кормової бази, берегової рослинності й стану нерестовищ.

Сонячний окунь живиться, зокрема, дрібною рибою, іншими дрібними хребетними та ікрою. Окрема наукова робота про цей вид у Європі називає сонячного окуня успішним інвазивним видом і пов’язує його негативний екологічний вплив із хижацтвом, конкуренцією та змінами у харчових ланцюгах водойм. 

Для звичайної людини це може звучати як дрібниця: одна маленька рибка з’їла ікру іншої. Але коли таких риб стає багато, дрібниця перетворюється на системну проблему. Місцеві види втрачають частину потомства, а чужорідний вид займає дедалі більше простору.

Чому його так важко вивести з водойми?

Інвазійні види небезпечні не лише появою, а й здатністю залишатися. Сонячний окунь добре почувається у теплих, зарослих, повільних водоймах – саме таких ділянок багато в міських озерах, затоках і ставках. Ще один чинник – розмноження. 

Риба починає активно розмножуватися вже з другого року життя. Сонячний окунь може виростати до 30 сантиметрів, хоча у реальних уловах часто трапляються значно менші особини. 

Повністю прибрати такий вид із відкритої водойми майже неможливо. Для цього треба було б виловити не лише дорослих риб, а й молодь, ікру та особин у важкодоступних заростях. У природних умовах це практично не працює. Тому найреальніший спосіб стримування – не випускати спійманого сонячного окуня назад у воду. Якщо рибалка впіймав цю рибу й повернув її у водойму, він фактично допоміг інвазійному виду триматися далі.