Звичайнісінькі кроки перетворили на зброю шпигунів: неймовірна історія пандитів у рясах

Ця унікальна спецоперація, детально описана в архівних матеріалах Королівського географічного товариства та інших історичних публікаціях. І 24 Канал розповість про найцікавіші її нюанси.

Дивіться також Тепер у цьому списку є США: 10 країн, куди вас не пустять просто так

Як індійські пандити підкорили заборонений Тибет за допомогою чоток?

Те, що відбулося в районі Індії та Тибету у другій половину ХІХ століття, назавжди змінило уявлення про шпигунство. Індійські пандити (The Pundits) змогли зробити те, що виявилося не під силу найкращим європейським військовим топографам, причім у суворих умовах постійної небезпеки для життя.

Усе почалося у 1861 році, коли капітан Томас Джордж Монтгомері з Великого тригонометричного дослідження Індії зрозумів, що жоден європеєць не зможе перетнути кордони Тибету, не ризикуючи бути негайно страченим. Тибетська влада ще у 1850-х повністю закрила свої землі для іноземців. А якраз тривало протистояння між Британською та Російською імперіями за контроль над Центральною Азією, що увійшло в історію як Велика гра (The Great Game).

Тоді у Монтгомері виникла ідея – навчити місцевих жителів прикордонних регіонів картографії та відправити їх у Тибет під виглядом буддійських паломників або торговців. Цих відважних агентів назвали пандитами – від санскритського слова, що означає "вчений". Дійсно, перші рекрути, такі як легендарний Наїн Сінгх Рават, були звичайними шкільними вчителями. Хоча, мабуть-таки не геть звичайними, раз змогли створити диво за допомогою математичної точності, екстремальної уважності та шпигунських гаджетів. 

Підготовка пандитів тривала 2 роки – їх навчали астрономічної навігації, використанню секстантів та вимірюванню висоти за допомогою температури кипіння води. Але найважчим було навчитися ходити з ідеальною точністю – щоб завжди було рівно 2000 кроків на одну милю (близько 1,6 кілометра). Пандити мали тримати цей ритм незалежно від того, чи йшли вони рівною дорогою, чи крутими гірськими перевалами, чи гуляли вулицями, чи втікали від переслідування.

Цікава розповідь, як Британська імперія картографувала закритий Тибет: дивіться відео SouthEraNetwork

Щоб не викликати підозр у пильної тибетської варти, шпигуни вдавалися до неймовірних хитрощів. Традиційні буддійські чотки (мала), які зазвичай мають 108 намистин, були спеціально перероблені – вони містили рівно 100 намистин, а кожна десята була помітно більшою. Кожні сто кроків пандит непомітно відраховував одну намистину, ведучи точний облік пройденої відстані. 

Молитовні барабани також зазнали шпигунської модернізації. Замість священних сувоїв усередині ховали паперові стрічки для записів вимірювань, карти та компаси. Секстанти ховали у подвійному дні дорожніх скринь, а ртутні термометри – у порожнистих бамбукових палицях для ходьби. Деякі пандити навіть перетворювали свої сухі географічні нотатки на релігійні вірші, щоб у разі обшуку декламувати їх як молитви. 

Які труднощі пережили таємні агенти Гімалаїв та чим закінчилася їхня історія?

Життя цих першопрохідців було постійною грою зі смертю. Вони щодня страждали від екстремального холоду, кисневого голодування на висоті понад 4000 метрів та постійної загрози нападів розбійників. До прикладу, Абдул Хамід, відправлений у стратегічно важливий Ярканд у серпні 1863 року, успішно виконав місію та наніс на карту Шовковий шлях, але трагічно загинув на зворотному шляху за загадкових обставин, так і не побачивши нагороди.

Найвидатніший з пандитів, Наїн Сінгх Рават, відомий під кодовим ім'ям "Пандит А" (кожен пандит мав унікальний секретний код, а їхні справжні імена тримали у найсуворішій таємниці, щоб захистити родини від переслідувань), здійснив 3 надскладні експедиції. Він першим серед іноземців відвідав легендарні золоті копальні Ток-Джалунг. А під час останньої подорожі у 1874 – 1875 роках він пройшов близько 2100 кілометрів абсолютно незвіданими землями вздовж річки Цангпо.

Ризикуючи життям щосекунди, Наїн отримував за свою титанічну працю мізерну початкову зарплату – всього 20 рупій на місяць (близько 10 доларів за тодішнім курсом). Але після закінчення місій за неймовірні заслуги та внесок у науку чоловік отримав найвище визнання – Золоту медаль Королівського географічного товариства. Уряд Індії нагородив його цілим селом та щорічною пенсією у 1000 рупій (500 доларів).

Докладно про те, до яких хитрощів вдавалися пандити та що переживали: дивіться відео ThePaperclipOfficial

Іншого легендарного дослідника, Кінтхупа, взагалі підступно продав у рабство його ж супутник-китаєць. Проте навіть у неволі той продовжував виконувати завдання, таємно скидаючи спеціально помічені колоди в річку Цангпо, щоб довести її зв'язок із великою Брахмапутрою.

Історія пандитів яскраво доводить, що людська воля, винахідливість та жага до пізнання здатні подолати будь-які закриті кордони, політичні заборони та суворі стихії. Дійсно, справжні відкриття завжди вимагають сміливості вийти за межі відомого – і іноді у цьому процесі не обійтися без шпигунських пристрастей.

Які ще дива відбуваються на суворих вершинах Тибету та Гімалаїв?

Гімалаї та Тибетське плато завжди були місцями екстремальних випробувань та неймовірних відкриттів. Протягом століть ці важкодоступні регіони приваблювали дослідників, але навіть сьогодні вони продовжують дивувати вчених своїми давніми секретами. Зокрема, у горах археологи виявили унікальні відбитки рук і ніг віком понад 160 тисяч років.

Окрім археологічних таємниць, високогірне середовище Гімалаїв залишається одним із найсуворіших полігонів для виживання. Сучасні підкорювачі вершин досі стикаються зі смертельною небезпекою на висоті. Справжнім дивом у цих краях стала історія порятунку непальського шерпи Дава Шерпи, який зміг вижити 6 днів у "зоні смерті" на Евересті без додаткового кисню, їжі та води.