Вчені зʼясували, коли насправді виник сміх: чи існували вже тоді люди
Здатність щиро й голосно сміятися здається нам суто людською рисою. Проте насправді коріння нашого реготу сягає сивої давнини!
Міжнародна група науковців дослідила поведінку людиноподібних мавп – шимпанзе, бонобо, орангутанів та горил. Вчені виявили, що вони сміються в абсолютно тому ж акустичному ритмі, що й Homo sapiens. Це вагомий доказ того, що еволюційне походження сміху бере свій початок від нашого спільного предка, який жив на планеті щонайменше 15 мільйонів років тому, розповідає Nature.
Читайте також Ця акула може жити аж 400 років: як їй вдається таке довголіття
Коли виник сміх?
Вміння свідомо контролювати свій сміх з'явилося в нас паралельно з розвитком тих ділянок головного мозку, які відповідають за голосові зв’язки та які згодом стали фундаментом для виникнення повноцінного мовлення. Відповідні результати масштабного дослідження були оприлюднені на сторінках наукового журналу Communications Biology.
Чудова звичка, яка сформувалася мільйони років тому / Фото Pixabay
Щоб детально розібратися, чим саме людський сміх відрізняється від реакцій наших найближчих родичів зі тваринного світу, експерти провели ретельний аудіоаналіз. Вони зібрали та вивчили записи звуків, які видавали під час веселощів чотири борнейські орангутани, дві горили, три бонобо, чотири шимпанзе, а також чотири людські дитини. Вік усіх піддослідних коливався в межах від шести місяців до семи років.
Загалом дослідники препарували 140 унікальних звукових доріжок із проявами радості, записаних під час активних ігор або делікатного лоскотання. Кожен запис ретельно перевіряли за кількома параметрами, зокрема вимірювали точні часові інтервали між окремими звуковими хвилями та загальну тривалість кожної звукової фрази. Зрештою з'ясувалося, що сміх усіх п’яти досліджених видів є ізохронним, тобто проміжки часу між окремими "хі-хі" чи "ха-ха" у приматів і людей є практично ідентичними.
При цьому вчені помітили цікаву закономірність: коли піддослідних просто лоскотали, їхній сміх ставав максимально рівномірним, циклічним та стабільним. Натомість під час активних рухливих ігор темп звуків ставав рваним і неоднорідним. Біологи пов'язують це з чистою фізикою: під час бігу та борсання грудна клітка приматів стискається, через що природний ритм дихання постійно збивається.
Водночас у процесі порівняння Homo sapiens продемонстрував унікальну еволюційну перевагу. Люди виявилися єдиними представниками сімейства приматів, які здатні гнучко керувати тональністю, гучністю та ритмічним малюнком свого сміху залежно від соціального контексту. Ми миттєво перемикаємося від гучного, неконтрольованого реготу через фізичне лоскотання до стриманого, ніякового чи ввічливого посміювання, коли припускаємося якоїсь помилки у товаристві.