Зокрема, на Бізанца було заведено дві справи. Вони відкривають досі невідомі обставини його викрадення органами МДБ СРСР, етапування й перебування під слідством, повідомляє Служба зовнішньої розвідки.
Цікаво Мельник повернувся додому: чому Ізраїль і Європа влаштували істерику
Коли радянські спецслужби почали стежити за Альфредом Бізанцом?
Як підкреслюють у СЗР, його прізвище фігурує у багатьох агентурно-оперативних справах. Зокрема, на Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Степана Бандеру, Миколу Капустянського, Володимира Кубійовича та інших українських діячів.
Однак справу на Бізанца завели лише у 1940 році. У розвідці це пояснюють тим, що після неабиякої активності у період визвольних змагань 1918 – 1920 років він на майже два десятки років практично відійшов від участі у громадсько-політичному житті й знову почав з'являтися в публічному просторі лише з початком Другої світової війни.
Читати новини на 24 Каналі тепер можна зі ще більшою користю! У матеріалах Техно 24 шукайте клікабельні гаджети та беріть участь у розіграші подарунків від OPPO. Щотижня можна виграти навушники, а наприкінці акції головний приз – смартфон OPPO Reno15 F. Не проґавте шанс випробувати свою удачу та забрати омріяний гаджет!
Отже, у березні 1941 року органи НКВС УРСР отримали інформацію про те, що полковник колишньої Української галицької армії Альфред Бізанц керує українським табором у Кракові та там займається військовим вишколом оунівських кадрів. На одному з документів стоїть резолюція лейтенанта держбезпеки Івана Кудрі: "Зібрати всі матеріали на Бізанца та завести справу". Згодом не без участі Кудрі було надіслано запит до Москви з проханням надати копію повідомлення агента "Богуна" про Бізанца.
Кудря брав безпосередню участь у вербуванні "Богуна" та саме від нього вперше почув це прізвище,
– наголошують у СЗР.
Невдовзі за підписом Павла Судоплатова надійшла відповідь. Там можна побачити загальну інформацію про Бізанца.
Довідка! Судоплатов відомий як вбивця першого керівника ОУН Євгена Коновальця.
Так, у документі мовиться:
- Полковник народився у 1890 році.
- Під час Першої світової війни закінчив у 1915 році за скороченим курсом австрійську академію Генерального штабу.
- У 1918 році привів 33-й піхотний полк, у якому служив і який здебільшого складався з галичан, з Албанії через всю Угорщину до Стрия та передав його у розпорядження уряду ЗУНР.
- Невдовзі був призначений командантом 7-ї Львівської бригади УГА.
- Брав участь у багатьох боях і військових операціях. Зокрема, у Чортківській операції (8 – 28 червня 1919 року), яка увійшла в історію українського війська як Чортківська офензива й одна з блискучих операцій УГА. Тоді уряд ЗУНР високо оцінив заслуги Бізанца, підвищивши його в ранзі до полковника.
- Потім Бізанц служив у Генеральному штабі Армії УНР. У серпні 1919 року його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ.
- Однак за деякий час він із залишками українського війська потрапив у табір для інтернованих на території Польщі.
- Після завершення війни та виходу з табору повернувся в рідне село на Львівщину, де надалі мешкав із сім'єю та займався землеробством.
Досьє, яке на Альфреда Бізанца зібрали радянські спецслужби / Фото СЗР
Агент радянських спецслужб "Богун" зазначав, що Бізанц "одружився з німкенею родом із Галичини, вихованій в українському дусі. Мав сина, 1920 року народження та доньку, 1925 року народження.
Попри звільнення з армії, має вигляд типового старшини, який прямолінійно виконує свої обов'язки. У політичних розмовах не криється у висловлюванні своїх думок. За це в колах українських політиків його недолюблюють. Серед колишніх старшин має велику повагу…"
– зазначав він.
Крім того, "Богун" повідомляв, що Бізанц із середини 1930-х років підтримував тісні контакти з німецькими дипломатичними представниками, а восени 1939-го із сім'єю переїхав до Кракова, де зголосився на службу до адміністрації генеральної губернії. Тоді ж до міста прибув колишній сотник УГА Ганс Кох, з яким вони разом служили. Він обійняв посаду дорадника генерал-губернатора Ганса Франка з українських питань, а Альфреду допоміг влаштуватися референтом з українських справ. Невдовзі Кох відбув до Львова, а його місце посів Бізанц.
Що відомо про справи проти нього?
Усе вищевказане стало підставою для заведення у квітні 1941 року на Бізанца справи-формуляра як на особу, яка на території генерал-губернаторства проводить контрреволюційну роботу проти СРСР. Але подальшій оперативній розробці завадила німецько-радянська війна.
Другу справу завели в червні 1944 року на підставі відомостей про те, що він як консультант з українських питань бере активну участь у формуванні дивізії "Галичина" та є керівником військової управи дивізії.
У СЗР підкреслюють, що в обох справах жодного разу не називають правильного місця народження Бізанца. Вказують Перемишль, Краків або Львів. Насправді він народився 15 листопада 1890 року у німецькій колонії Дорнфельд (нині це село Тернопілля Миколаївського району на Львівщині) у сім'ї заможного колоніста Карла Бізанца.
Навчався у сільській школі, потім у львівській гімназії, в Імператорській і королівській школі кадетів у Львові (сьогодні це Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного). Добре знав українську мову, шанував українські національні традиції.
Надалі у роки Другої світової війни неодноразово допомагав у звільненні українців із гітлерівських в'язниць і концтаборів. Про це є згадування у відкритих джерелах.
Але чекістів цікавила зовсім інша інформація. У документах НКДБ, а згодом МДБ він проходив як агент Абверу – німецької військової розвідки. Тож збирали докази саме такої його співпраці з німецькими спецслужбами та іншими органами окупаційної влади. Крім того, цікавило все, що стосувалося участі у створенні дивізії "Галичина",
– кажуть у розвідці.
Як радянські агенти вистежили та арештували Бізанца?
На початку 1946 року органи МДБ від закордонної агентури отримали відомості про те, що Бізанц з'явився у Відні, де мешкала його дружина. Невдовзі опергрупа СМЕРШ вистежила полковника та у березні заарештувала. У довідці, складеній на підставі слідчої справи, йдеться про те, що у травні того самого року його етапували до Москви.
До 25 жовтня слідство вело 3 головне управління МДБ СРСР. Утримували Бізанца у Бутирській в'язниці. Під час перших допитів він надавав показання лише про службу в австрійській армії, УГА та Армії УНР, а також у загальних рисах розповів про свою діяльність під час окупації.
Наприкінці жовтня 1946 року Бізанца перевезли до слідчої частини МДБ УРСР у Києві для продовження розслідування. В українській столиці його помістили до внутрішньої тюрми МДБ.
Саме документи цього періоду є унікальними та дають змогу хоча б фрагментарно простежити перебіг тогочасних подій. У справі зберігається низка повідомлень агента "Судового", якого використовували для внутрішньокамерної розробки Бізанца. Той доповідав слідчому все, що почув від українського полковника у камері або вивідав за отриманим завданням,
– підкреслюють у СЗР.
Що заявляв агент "Судовий" про Бізанца?
З повідомлення агента "Судового" від 30 жовтня 1946 року:
"Бізанц заявляє, що він як австрійський підданий не мав бути заарештований радянськими органами. Він каже: "Мене фактично викрали у Відні серед дня на вулиці. Я, дурень, під час арешту розгубився. Поблизу від місця мого арешту розташовано було французьке посольство та наша жандармерія. Мені треба було крикнути “Рятуйте”, і вони б утекли. Вони б побоялися мене заарештовувати, та й до цього не допустила б наша влада. Тепер доводиться мучитися вже 9 місяців. І я бачу, що вони мене напевне вже не випустять на волю".
Що заявляв Судовий про Бізанца 30 жовтня 1946 року / Фото СЗР
З повідомлення агента "Судового" від 15 листопада 1946 року:
"Про радянську владу Бізанц відгукується вороже та заявляє, що радянські війська на Галичині спалювали села, розстрілювали чоловіків і жінок, не жаліли навіть дітей. У 1941 році, коли совєти відступали, то в одній лише Львівській області замучили (замордували) понад 5 тисяч людей, серед яких були жінки й діти, а потім усіх їх спалили".
Що заявляв Судовий про Бізанца 15 листопада 1946 року / Фото СЗР
Свідчення агента "Судового" від 15 листопада 1946 року / Фото СЗР
З повідомлення агента "Судового" від 28 листопада 1946 року:
"Бізанц обурюється на слідчого, що він із ним грубо поводиться та що погрожує йому. Каже: “Якщо й надалі так продовжуватиме, то я підпишу їм все, що вони вимагають, а на суді заявлю, що все це неправда, і якщо підписав, то лише тому, що мене змусили…. Щоразу, повертаючись з допиту, Бізанц приходить злий і щось невдоволено говорить сам до себе, але, на жаль, німецькою та напівголосно".
За даними розвідки, на погане поводження слідчих Бізанц нарікав неодноразово. Зокрема, називав їх і тюремних наглядачів звірами. Казав, що вірить у Бога та вірить в те, що рано чи пізно їх спіткає покарання за те, що вони так знущаються з невинних людей. Зазначав, що від нього передусім вимагали зізнань у тому, що був німецьким шпигуном. При цьому заявляв, що у слідства немає жодних доказів цього, а сам на себе він не буде намовляти. А коли йому погрожували карцером, збирався оголосити голодування.
З повідомлення агента "Судового" від 3 грудня 1946 року:
"Про допит Бізанц зазначив: “Слідчий сказав, що триматиме мене тут і 20 місяців, поки я не зізнаюся. Нехай тримають, я все одно їм нічого не скажу, крім того, що сказав… Слідчий погрожує позбавити мене лікарняного харчування та денного сну. Але я хворий, і він не має права цього робити…. До чого лише слідчий не чіпляється. Вже каже, що я був пов'язаним із митрополитом Шептицьким, а потім зі Сліпим. Ну, якщо я і був у Шептицького разів 10, то що тут поганого".
Заява агента "Судового" від 3 грудня 1946 року / Фото СЗР
Як свідчать повідомлення "Судового", на певний час від А. Бізанца перестали добиватися зізнань у тому, що він є німецьким шпигуном. Натомість почали активно цікавитися його зв'язками у політичних колах Німеччини, Польщі, Румунії, Чехоловаччини, Угорщини, Швеції, Франції, Іспанії та інших країн. Також хотіли, щоб він розповів про відомі йому "політичні таємниці західноєвропейських держав щодо СРСР".
Однак це він робив нібито охоче. При цьому зазначав, що свого часу "був не лише по службі, а й в особистому житті у близьких стосунках із Петлюрою, Пілсудським і багатьма генералами", а під час проживання у Польщі входив до якоїсь ради, яка опікувалася справами німців. Після цього на допитах слідчі нібито почали ставитися до нього краще та навіть дозволили написати листа дружині. Але це тривало недовго.
З повідомлення агента "Судового" від 3 січня 1947 року:
"Бізанц, повернувшись останній раз з допиту 2 січня сказав: “Я не вірю ні своєму слідчому, ні взагалі МДБ. Я більш ніж упевнений у тому, що вони навіть мого листа до дружини не відправили. Лише обманюють. І все це для того, щоб спонукати мене до більших зізнань. Загалом найжахливіші методи допитів на земній кулі – це у МДБ. Недарма у Радянському Союзі 15 мільйонів заарештованих, тобто більше, ніж усіх заарештованих на Землі".
Заяви "Судового" про Бізанца від 3 січня 1947 року / Фото СЗР
Продовження свідчень "Судового" про Бізанца від 3 січня 1947 року / Фото СЗР
Як склалася доля Бізанца далі?
Розчарування, зневіра, передчуття, що більше не вийде на волю та помре у тюрмі, з кожним місяцем посилювалися. У довідці за матеріалами слідчої справи зазначається, що Бізанц поступово почав розповідати все, що від нього хотіли, зокрема й про зв'язки з німецькою розвідкою. Точніше, його змусили про це свідчити.
На початку липня 1947 року слідство завершили й підготували обвинувальний висновок. 19 липня військовий трибунал військ МВС УРСР Київської області виніс вирок про засудження на 25 років з відбуванням покарання у виправно-трудових таборах. Це останній документ, долучений до справи.
P документів, знайдених в інших архівах, відомо, що станом на січень 1949 року Бізанц перебував у Дубровлагу, у травні того самого року – в особливому таборі № 3.
Про подальшу долю – різні відомості. В одних джерелах мовиться, що він нібито помер у 1949 році в мордовських таборах у Потьмі, в інших – про те, що опинився у Володимирському централі, де за саботаж робіт був засуджений до розстрілу і розстріляний у 1951 році.
Інші документи зі справ щодо Бізанца / Фото СЗР
Як КДБ планував убити голову ОУН Андрія Мельника?
Радянські спецслужби стежили за Андрієм Мельником протягом багатьох років і планували його ліквідувати ще наприкінці 1944 року.
Вбивство мало відбутися на території Німеччини, а саме у Берліні. Там голова ОУН від початку 1942 року він перебував під домашнім арештом.
Докладніше про те, як планували ліквідувати Андрія Мельника, – у матеріалі 24 Каналу.