І козацька Січ була не одна, а таких нараховується аж вісім. Де розташовувалися козацькі Січі та чи мають вони стосунок до Хортиці – розповість 24 Канал.

До теми Не боялися ні шаблі, ні кулі: хто такі козаки-характерники та що про них відомо

Запорозька Січ – це військовий і адміністративний центр козацтва на південних українських землях. Існувала вона із середини XVI століття до 1775 року. Передумовами для її створення були передусім потреба козацтва в самоорганізації, зумовлена зростанням його чисельності, та необхідність захисту українських земель від татарської агресії, пише Інститут історії України.

Ще з початку XVI століття відомі тимчасові сторожові пости – "засіки", "січі" та "городки". Вони розташовувалися у місцях козацьких промислів між Дніпром і Південним Бугом. Ці землі були "нічийними" та багатими на рибу, птицю, звіра. Щовесни сюди прибували ватаги козаків на чолі з обраними отаманами займатися мисливським і рибальським промислами.

У 1520 – 30-х роках у козаків виникла ідея створити власну твердиню на українському південному порубіжжі. Її підтримали й місцеві урядовці, до чиїх обов'язків входила оборона краю від набігів кримських татар.

Реалізувати задум вдалося черкаському та канівському старості князю Дмитрові Вишневецькому. У 1555 році за дніпровими порогами у районі острова Хортиця під його патронатом було розпочато зведення замку. За словами істориків, фортеця, очевидно, відрізнялася від відомих пізніше архітектурних комплексів козацьких твердинь на Дніпрі. А щодо її місцерозташування досі виникають дискусії.

У 1557 році фортецю зруйнували війська кримського хана Девлет-Гірея I. Однак за досить короткий час свого існування хортицький гарнізон справив помітний вплив на еволюцію січової громади. До його складу входили не лише козаки, а і бояри, селяни, що виконували військову службу, та драби (рядові воїни найманої піхоти, що була на службі у Литовського князівства та Королівства Польського).

Можливо, саме Хортицький замок як військовий осередок був своєрідним прототипом і козацького укріплення, і організації козацького товариства. Згодом вони еволюціонували в особливий тип табірного мешкання – Січ, а також в особливий тип військово-політичної структури – кіш. За цими типами і закріпилася назва "Запорозька Січ".

Запорозька Січ була своєрідною військовою базою, де містилися флот, артилерія, арсенал. Тут постійно перебувало від кількох сотень до кількох тисяч козаків, які забезпечували належну боєготовність Війська Запорозького. Коли виникала потреба у великому війську, то до служби закликали козаків, які проживали в зимівниках чи перебували на промислах. Із Січі розпочиналися морські та сухопутні експедиції запорожців проти турків і татар.

Звідки насправді взялись козаки: дивіться відео 24 Каналу

Деякі історики вважають, що Січей нараховувалася 8, і першою з них була Хортицька фортеця. Пізніше козаки розміщували Січі у різних місцях. Здебільшого дислокувалися у Великому Лузі – це історична назва плавнів Дніпра, які розкинулися нижче від Хортиці.

Козаки обрали Великий Луг, оскільки для них це був своєрідний природний захист. Крім того, місцевість вражала багатим тваринним світом і великою кількістю різноманітної риби. Ці плавні, порослі листяним лісом, мали численні луки, що були помережені протоками, озерами й болотами. З часом Великий Луг став одним з осередків козацьких промислів. А із XVI століття перетворився на символ вольності запорожців, які називали його "батьком".

Козаки зводили твердиню, як правило, на малодоступних островах чи півостровах. Укріплювали Січ ровами та насипними земляними валами. На них встановлювалася дерев'яна палісада – "засіда", а на бійницях вартових веж стояли гармати

П'ять з восьми Січей розташовувалися на території сучасної Дніпропетровської області, а саме на Нікопольщині. Решта на Херсонщині, Запоріжжі та у колишній Османській імперії – тепер це Румунія.

У часи СРСР Великий Луг затопили води Каховського водосховища. Однак після підриву однойменної ГЕС вода звідси відступила.

Який вигляд сьогодні має Великий Луг: дивіться відео

Томаківська

Розташовувалася на колишньому острові Томаківка, який мав ще назви: Буцький, Дніпровський, Городище та Острів. Після Хортиці це другий за величиною із 250 дніпровських островів – його площа становила 300 гектарів. Сьогодні це територія неподалік міста Марганець на Дніпропетровщині, також за 20 кілометрів – Нікополь.

Томаківську Січ заснували у 1558 році. Перший її опис у 80-х роках XVI століття зробив польський хроніст Бартош Папроцький. Він зазначав, що в цей час Січ контролювала значну територію Подніпров'я від Черкас до Низу та терен Великого Лугу. В результаті нападу татарських військ у 1593 Томаківська Січ була знищена.

Де розташовувалася Томаківська Січ: карти Google

Базавлуцька

Запорожці, вцілілі у запеклій битві за Томаківку, перейшли на острів Базавлук і заснували там Базавлуцьку Січ. У цьому місці до Дніпра впадали ще чотири річки – Чортомлик, Підпільна, Скарбна та Павлюк. Окрім Базавлука, острів ще мав такі назви, як Острів і Чортомлик. Сьогодні це місцевість біля села Грушівка, що у Криворізькому районі на Дніпропетровщині. До Нікополя по прямій – близько 20 кілометрів, повідомляє Укрінформ.

Деякі історики та краєзнавці вважають, що Базавлуцька Січ існувала з 1594 року. Звідси майже щороку козаки здійснювали потужні військові експедиції. Згодом вона стає центром організації повстанських загонів для боротьби із гнобленням українців. І тут з'являються перші письмові звернення до українського народу. У 1638 році польські війська підійшли до острова Базавлук і штурмом взяли Січ.

Де розташовувалася Базавлуцька Січ: карти Google

Микитинська

Так, територія Запорожжя опинилася під контролем Королівства Польського. Однак потреба забезпечення оборони південного прикордоння змусила поляків шукати замирення з козаками та способів зберегти Січ. Місцем розташування нової став так званий Микитин Ріг. Зважаючи на інтереси польської влади, він був легкодоступним з боку степу. Водночас це найвужче місце дніпровських плавнів у Великому Лузі.

Щоправда, ще з періоду Скіфії тут існувала переправа через Дніпро, яка була на місці Кам'янського городища. Ба більше, через Микитинський перевіз проходив Соляний шлях Київської Русі у ХІ – ХІІ століттях. З виникненням запорозького козацтва тут поселився легендарний запорожець Микита, який і організував переправу. Сьогодні ця місцевість входить до складу Нікополя.

У 1637 році гетьман Павлюк перевіз на Микитин Ріг перевіз козацькі гармати, клейноди та скарб військовий. А у 1638 – 1652 роках Січ була тим "гніздом", де кувалися воля та міць козаків. Зокрема, саме звідси почалася визвольна війна (1648 – 1654 роки) під проводом Богдана Хмельницького. Сюди ж після придушення козацько-селянських повстань у 1630 – 1638 роках була перенесена Базавлуцька Січ.

Де розташовувалася Микитинська Січ: карти Google

Чортомлицька

Після першого року боротьби проти польського панування взаємини між Хмельницьким і Українською козацькою державою ускладнилися. Ба більше, січовики навіть організували проти нього повстання, і гетьману довелося посилати військові підрозділи задля придушення. Щоб запобігти подібним виступам у майбутньому, гетьман розмістив там реєстрову залогу, звівши функції Січі до ролі прикордонного форпосту. Але навіть після цього напруженість у взаєминах не згасла.

Тож у 1652 році запорожці змушеними були переселитися ближче до дніпровських плавнів поблизу гирла річки Чортомлик. Сьогодні це територія сучасного села Капулівка, що у Нікопольському районі.

Переносив з Микитиного Рогу та будував Чортомлицьку Січ кошовий отаман Федір Лутай. Вона була однією із найзнаменитіших і найдовговічніших. Зокрема, відіграла велику роль в охороні південного прикордоння. Також поступово перетворювалася на центр вольностей Війська Запорозького низового, де розвивалося й господарське життя. Тут важливого значення набувають землеробство, скотарство та різноманітні промисли. Запорожці вели жваву торгівлю з Гетьманщиною, Польщею, Кримом. У вересні 1659 році Чортомлицька Січ була освячена та на її території відкрили постійну церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці.

28 років свого життя пов'язав із Січчю Іван Сірко. Його тут 8 разів обирали кошовим отаманом і він брав участь у 55 битвах, у яких завжди здобував перемогу. Одна з найвизначніших трапилася на Різдво 1675 року. Тоді 15 тисяч яничар і 40 тисяч кримських татар на чолі з ханом напали на Січ, але армія Сірка розгромила ворога вщент.

Перед Полтавською битвою гетьман Іван Мазепа та кошовий отаман Кость Гордієнко перейшли на бік шведського короля Карла XII з наміром створити незалежну Україну. У відповідь російський цар Петро І вирішив ліквідувати Чортомлицьку Січ як центр Запорожжя й осередок антифеодального руху в Україні. На її руйнування було послано три полки російських військ полковника Яковлєва та зрадника Гната Галагана.

У 1709 році Січ було підкорено. Триста козаків потрапили у полон, декілька було вбито, ще кількох повішено на плотах та пущено вниз по течії річок. Російські солдати захопили 100 гармат, 4 мортири, 13 військових прапорів і військові литаври. Крім того, вони зруйнували та спалили січові курені укріплення зруйновано, а зимовники навколо Січі знищили.

Де розташовувалася Чортомлицька Січ: карти Google

Кам'янська

Після руйнування Чортомлицької Січі запорозькі козаки відступили та заснували Кам'янську Січ на Херсонщині. Розташовувалася вона на мисі, утвореному протокою Дніпра та гирлом річки Кам'янка. Водночас ці землі були під владою кримського хана Девлет-Гірея II.

Проіснувала Чортомлицька Січ недовго – з 1709 по 1711 роки. Козаків звідти вигнали все ті ж російські царські війська. Сталося це після невдалого походу гетьмана Пилипа Орлика на Правобережну Україну. У підсумку 6 тисяч запорожців змушеними були перебратися углиб ханських володінь.

Де розташовувалася Кам'янська Січ / Карти Google

Олешківська

Заснували нову Січ козаки у все тому ж 1711 році. Розташувалася вона в урочищі Олешки неподалік Кардашинського лиману та південніше від впадіння річки Інгулець у Дніпро. Сьогодні це територія сучасного міста Олешки, що перебуває на тимчасово окупованій території Херсонщини.

Проіснувала Олешківська Січ 19 років. Перебування тут було надзвичайно складним для січової організації. Для волелюбних запорожців виявилося неможливим пристосуватися до протекції кримських ханів, що з плином часу ставала все жорсткішою.

Запорожцям було заборонено зводити укріплення навколо Січі та будувати православну церкву. Ба більше, козаків не раз примушували до виснажливих робіт і сплати всіляких податків у ханську скарбницю. Тож серед січового товариства точилася гостра боротьба – частина козаків час від часу намагалася встановити контакти з гетьманським урядом Івана Скоропадського та повернутися в Україну.

У 1728 році запорожці згуртувалися навколо новообраного кошового отамана Івана Гусака, покинули Олешки й подалися в межі старої Чортомлицької Січі. Проте формального дозволу від російського імператора Петра II проживати на території старих запорозьких вольностей не отримали. І у 1730 році козаки повернулися до земель, що були в ті часи підпорядковані кримському ханові й отаборилися у районі старої Кам'янської Січі.

Де розташовувалася Олешківська Січ: карти Google

Нова (Підпільненська) Січ

Назрівання війни з Туреччиною й необхідність поповнення військового потенціалу змусили уряд імператриці Анни Іванівни видати розпорядження, яким офіційно дозволялося заснування Нової Січі. Розташовувалася вона на річці Підпільна та за 5 – 6 кілометрів від Старої Чортомлицької Січі. Сьогодні це територія поблизу села Покровське Нікопольського району.

Нова Січ проіснувала з 1734 до 1775 року. Це був період, який знаменується подальшим культурним піднесенням Запорожжя з одного боку, а з іншого – обмеженням автономії, занепадом демократичних порядків у козацькому війську.

Зокрема, тут запорожці збудували фортецю, обнесли її земляним валом заввишки 3,5 – 4 метри з дубовими палями та баштами. Загальна довжина укріплень сягала 4 кілометри, а площа фортифікаційних споруд – близько 40 гектарів. До фортеці примикало передмістя, відоме під назвами форштадт, базар, гасан-баша. Це був осередок торгової та господарської діяльності козаків з численними ринковими будівлями, майстернями, кузнями та січовою школою.

Нова Січ складалася з чотирьох частин: Кіш, передмістя, Новосіченський ретраншомент, де стояв російський гарнізон, який наглядав за Січчю, та приміська слобода. Це було велике багатолюдне місто, де проживали 27117 козаків і жителів.

Із серпня 1775 року Катерина II поспішила видати Маніфест, який офіційно сповіщав про ліквідацію Запорозької Січі та знищення самої навіть назви "запорозькі козаки". Таким чином, Військо Запорозьке було оголошене розпущеним, а землі Вольностей Війська Запорозького низового уряд почав роздавати поміщикам.

Де розташовувалася Нова (Підпільненська) Січ: Карти Google

Задунайська

Після ліквідації Запорожжя більша частина козаків перейшла на територію Османської імперії й створила в гирлі Дунаю Задунайську Січ. Проіснувала вона до 1828 року.

Спершу козаки розмістилися поблизу Очакова на Миколаївщині, а потім перейшли до пониззя Дністра й Дунаю. Нову Запорізьку Січ створили на правому березі Георгіївського гирла Дунаю у селищі Верхній Дунавець. Тепер це територія Румунії.

У соціальному та військовому побуті нова організація здебільшого зберігала особливості Запорозької Січі, зокрема, тут також не було кріпацтва. Це стало одним з головних чинників частих утеч сюди селян-кріпаків з України та Росії, солдатів російської армії та тих чорноморських козаків, які не бажали переселятися на Кубань. Населення Січі здебільшого складалося з козаків середнього достатку, були й бідні. На межі XVII та XIX століть тут проживали від 15 до 20 тисяч осіб.

Козаки займалися землеробством, скотарством, рибальством, торгівлею. Вони не сплачували податків і не виконували жодних повинностей, окрім військових. Остання була досить обтяжливою: задунайці зобов'язані були брати участь у походах турецьких військ, включно з каральними експедиціями проти болгар, греків і сербів, які боролися за свою незалежність. Також повинні були воювати на боці Туреччини проти Російської імперії. Турецький уряд надавав задунайцям так звані кормові гроші, що складалися з платні та продовольства.

Російська імперія постійно вимагала від Османської ліквідації Січі та домагалася переселити задунайців якомога далі від російських кордонів. Водночас надавала пільги й оголошувала амністію тим задунайцям, які перейдуть на бік росіян. Зрештою на початку XIX частина козаків перейшла до Росії та з них сформували Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо. Інші переселилися на землі Чорноморського козацького війська, а треті осіли в Бессарабії, де сформували Дунайське козацьке військо у 1828 році.

Наприкінці 20-х років XIX століття ще значна частина задунайців перейшла до Російської імперії. А після закінчення російсько-турецької війни царський уряд сформував із них Азовське козацьке військо.

Інших мобілізувала Туреччина та вони пішли до Сілістрії (північно-східна частина Болгарії). Згодом їх турецька влада роззброїла та відправила у в'язницю до Стамбула. Проте за деякий час звільнила, і козаки повернулися в Дунайську дельту – на землі колишньої Січі. Частина оселилася у різних містах і селищах Добруджі, а решту вирізали турки після переходу колишнього кошового отамана Йосипа Гладкого на бік росіян.

Де розташовувалася Задунайська Січ: карти Google

Хортиця – це навіть не один острів, а кілька об'єктів на території сучасного міста Запоріжжя: острови Велика та Мала Хортиці, річки Верхня, Середня та Нижня Хортиці (усі – праві притоки Дніпра), а також місцевість Верхня Хортиця.

Щодо Великої Хортиці, або, як багато хто її називає просто Хортиця, то це найбільший острів на Дніпрі. Його довжина – понад 12 кілометрів, а ширина – до 2,5 кілометра. Загальна площа – понад 2,5 тисячі гектара. Лежить на межі між дніпровими порогами та Великим Лугом.

Наразі немає жодного підтвердження існування Січей на острові Хортиця. Як ми писали вище, найпершу Хортицьку Січ було засновано не на самій Хортиці, а у районі острова. Крім того, досі є дискусії щодо її місцерозташування.

Проте саме тут вирішили розмістити історико-культурний комплекс, який є узагальненим образом козацьких столиць-січей, що існували за часів козацтва – протягом XVI – XVIII століть. Січ на Хортиці побудована за образом справжньої Січі та тут можна побачити всі характерні для неї елементи, але у дещо зменшеному масштабі, мовиться на офіційному сайті Національного заповідника "Хортиця".

Зокрема, на Хортиці зібрано найцікавіші елементи архітектури, культури, побуту та життя запорозьких козаків. Також, як козацькі Січі, що існували у давнину, весь комплекс роздільно на дві частини: внутрішній Кіш – центральну частину Січі та передмістя, що примикає до Коша.

Довкола комплексу споруджено захисні фортифікаційні укріплення, що складаються з високого валу, глибокого рову та огорожі у вигляді дерев'яного частоколу. По периметру частоколу побудовано три вежі: в'їзна – з південного боку, мала – у східній частині Коша та вежа-дзвіниця, розташована на межі Коша та передмістя.

Центральний вхід у комплекс приводить вас у внутрішній Кіш. Праворуч від входу пороховий льох, далі – січова школа та два курені. Центральна площа Кошу – Майдан, посеред якого стоїть чинна церква – січовий храм Покрови Богородиці. Із західного боку від церкви розташовані курінь, військова скарбниця, будинок кошового та канцелярія. Зі східного боку Майдану уздовж частоколу – пушкарня, скарбниця куреня та три козацькі курені. На території Коша можна побачити козацькі гармати, вози та інші предмети побуту й життя козаків.

Друга частина Січі – Передмістя. Тут зосереджені ремісничі та торгівельні об'єкти. Складається воно з невеликого майданчика, на якому розмістилися грецька хатина, корчма, кузня та гончарня.

Що відомо про острів Хортиця: дивіться відео 24 Каналу

Що ще цікавого варто знати про козаків?

  • Козаки славилися своєю дисципліною, завзятістю та сміливими військовими операціями. Також вони були дуже гостинними. Крім того, на Січі панувала демократія – всі рішення тут ухвалювали спільно шляхом голосування. Інші цікаві факти про козаків – у матеріалі 24 Каналу.

  • 24 Канал розповідав і про цікаві звичаї із життя козаків, які ви могли не знати. Так, щоденне життя на Січі мало свої ритуали. До того ж січовики жили за своїми законами.