Деякі кити живуть десятки років, а окремі види – майже неймовірні для ссавців строки. Гренландський кит може дожити приблизно до 200 років, тоді як сині кити, кашалоти, косатки й білухи також мають дуже довге життя. Та найдивніше починається після смерті. Тіло кита може годувати морських тварин не кілька днів і навіть не кілька місяців. У глибинах океану воно здатне підтримувати цілу екосистему майже століття, повідомляє Discover magazine.
Цікаво Чи може людина втекти від лева: що показав Гарвардський експеримент на біговій доріжці
Чи можуть кити помирати від старості?
Кити справді можуть помирати від старості. За даними Групи досліджень і освіти щодо морських ссавців, гренландські кити можуть жити до 200 років. Сині кити доживають приблизно до 80 – 90 років, кашалоти – до 60 – 80 років, косатки – до 50 – 80 років, а білухи – до 40 – 80 років.
З віком китам може ставати дедалі важче шукати їжу. Вони втрачають сили, виснажуються, а іноді фактично помирають від голоду. Для кита це особливо небезпечно, бо йому потрібна енергія не лише для руху, а й для того, щоб підніматися на поверхню й дихати. Деякі кити можуть довго залишатися під водою. Кашалоти, наприклад, здатні проводити під водою близько 90 хвилин.
Смерть, яка годує цілий світ / Фото unsplash
Зрештою будь-якому киту потрібно виринути по повітря. Коли тварина занадто слабка, вона може стати млявою, майже не реагувати, зробити останній вдих, пірнути – і вже не повернутися на поверхню. За повідомленнями "Ванкувер Сан", у 2025 році помер косатка на ім’я I76. Поруч була його родина, яка залишалася біля нього до кінця. Водночас група дельфінів, відчувши, що з ним щось не так, постійно турбувала ослаблену тварину. Зрештою косатка втратила останні сили, пірнула ще раз і більше не виринула.
Чи тонуть кити після смерті?
Про китів не зовсім правильно казати, що вони тонуть. Постдокторська дослідниця Університету Саймона Фрейзера в Британській Колумбії та засновниця проєкту Whale Scientists Анаїс Ремілі пояснила, що дихальний отвір кита не може відкритися під водою через природний рефлекс. Тому тварина фактично помирає від асфіксії – нестачі кисню. Після смерті в морі тіло кита зазвичай певний час тримається на поверхні.
У цей момент воно стає їжею для тварин, які живляться біля поверхні, адже в кита є товстий шар жиру. Ним можуть користуватися морські хижаки, зокрема акули й косатки.
Ті, хто перебуває на поверхні, можуть отримати безкоштовний обід,
– сказала Ремілі.
Іноді мертві кити опиняються на березі – після зіткнення з човном або через викидання на мілину. У такому разі вони теж стають важливим джерелом їжі, але вже для наземних хижаків. За даними Вашингтонського університету, у Арктиці туша кита може певний час підтримувати білих ведмедів: товстий шар жиру дає їм поживну й доступну їжу.
Чому китів називають інженерами екосистем?
Кити впливають на океан не лише після смерті, а й за життя. Вони їдять планктон, а потім їхні випорожнення, багаті на азот, стають поживним середовищем для росту нового планктону. Після смерті кит знову повертає поживні речовини в екосистему – тільки вже в іншій формі. Коли тіло мертвого кита опускається крізь товщу води на дно океану, це явище називають "падінням кита". Там, унизу, туша стає джерелом їжі для цілого світу морських організмів.
Кити є інженерами екосистем, бо вони створюють нову екосистему, насичену поживними речовинами, на морському дні, де зазвичай доволі порожньо,
– пояснила Ремілі.
Цей процес може тривати дуже довго – залежно від розміру кита, навіть ціле століття. Спершу до туші дістаються великі риби, акули й краби. Вони поїдають великі шматки жиру, органи й м’язи. Потім настає черга менших ракоподібних і риб. Вони підбирають залишки після великих хижаків. Згодом у справу вступають ще дрібніші істоти, які живляться тим, що сховане вже не зовні, а всередині кісток.
Що відбувається з кістками кита на дні океану?
Кістки кита теж не залишаються мертвим баластом. Усередині них є структура, схожа на стільники. За даними Південноавстралійського музею, у китів вона допомагає зберігати додатковий жир. Наприклад, навколо хребців жирова "подушка" в кістках за життя допомагає киту пом’якшувати удари й навантаження. Після смерті ці ж запаси стають їжею для дрібних ракоподібних, а згодом і для бактерій. Розщепити весь жир у тілі та кістках кита швидко неможливо.
Саме тому його рештки можуть ще десятиліттями підтримувати життя на морському дні. Там, де зазвичай бракує їжі, з’являється ціла тимчасова екосистема.
Це неймовірна історія перероблення енергії, і вона показує, що ці величезні кити є інженерами своїх екосистем і за життя, і після смерті,
– сказала Ремілі.
Смерть кита в океані не означає порожнечу. Навпаки – вона запускає довгий процес, у якому одна велика тварина ще багато років підтримує сотні менших життів.