Відповідно до радянського Державного стандарту, її розміри мали бути чітко зафіксовані: 50 міліметрів у довжину, 37 міліметрів у ширину та 14 міліметрів у висоту. І такий стандарт проіснував до 1991 року, коли розпалася комуністична імперія, повідомляє Oboz.ua.
Цікаво Секрети гранованої склянки: чому саме 16 граней і чи створила її Віра Мухіна
Чому розміри сірникової коробки мали бути саме такими?
Як зазначав дослідник Володимир Богданов у роботі "Сірникові етикетки та їх колекціонування", вибір таких параметрів навряд чи був випадковим. Річ у тім, що СРСР після свого створення зіткнувся з масовою неграмотністю. Тому сірникова коробка стала таким собі універсальним і зрозумілим усім вимірювальним інструментом.
З її допомогою можна було легко виміряти розміри не лише тих предметів, що перебували під рукою, а і віддалених об'єктів. Весь секрет заховано у поєднанні чисел 5,3 та 1, які легко комбінуються для розрахунків будь-яких величин. До речі, купюри в СРСР мали такий самий номінал.
Отже, завдяки фіксованим розмірам сірникова коробка фактично виконувала роль кишенькової лінійки. Якщо ви не мали із собою вимірювальних приладів, вона допомагала швидко прикинути довжину об’єкта або відстань на кресленні. Це було особливо актуально в епоху масштабних будов, де винахідливість і наявність уніфікованих підручних засобів часто рятували ситуацію.
Всі коробки сірників у часи СРСР мали однакові стандартизовані розміри / Фото взято із соцмереж
Які ще функції виконувала сірникова коробка?
Для військових, мисливців і туристів сірникова коробка була потрібною не лише для розведення вогню. Вона також слугувала примітивним, але дієвим приладом для орієнтування на місцевості.
Існувала спеціальна методика: якщо тримати коробку перед очима на відстані 50 сантиметрів, можна було визначити дистанцію до віддаленого об'єкта. Наприклад, якщо дерево, реальна висота якого становить близько 20 метрів, візуально вдвічі перевищує висоту коробки, то відстань до нього дорівнює приблизно 500 метрам.
Також сірники могли виконувати медичні функції в екстремальних умовах. І вони були частиною індивідуальної аптечки кожного, хто вирушав у дику природу. У разі укусу небезпечного павука каракурта, ранку радили негайно припекти сірником – це могло нейтралізувати отруту та врятувати життя людині.
Ще одна цікавинка: у радянську епоху стандарт передбачав 60 сірників у пакуванні. Але тут уже без жодних додаткових призначень. Натомість сучасні виробники зазвичай обмежуються лише 38 штуками.
Чому в СРСР масово будували будинки на 5 і 9 поверхів?
Найчастіше за часів СРСР зводили саме п'ятиповерхові або дев'ятиповерхові будівлі. Інші варіанти теж були, однак не так часто. І цьому було своє пояснення.
Поверховість визначали Державні будівельні норми, які обмежували висоту підйому без ліфта. На практиці це відповідало п'яти поверхам, що приблизно 14 – 15 метрів.
Як пояснює член Національної спілки архітекторів України Валентин Погорілий, більшість людей без значних зусиль можуть піднятися до четвертого поверху, на п'ятий – уже складніше, а вище – фізично важко. Саме тому таку поверховість вважали оптимальною.
Щодо 9-поверхових будинків, то їх почали масово з'являтися у 1960 – 1970 роках, коли виникли нові технології та висотні крани. У проєктуванні існує обмеження максимальної висоти забудови. Там, де вона дозволяла, зводили вищі будинки, в інших районах поверховість залишалася нижчою.
Більше про висотні будинки у СРСР і чому будували саме на 5 і 9 поверхів – в матеріалі 24 Каналу.