У Державному музеї Амстердама нещодавно пройшла виставка "Фейк! Рані фотоколажі та фотомонтаж". І вона доводить, що підробка зображень – далеко не нове явище, повідомляє BBC.
Цікаво Цифрові двійники відомих українок: як діпфейки маніпулюють свідомістю глядачів
Які 10 знімків XIX та XX століття вміло обманювали глядача?
"Мрія" (1870 – 1890 роки), автор невідомий
Тут зіткнулися дві реальності. На знімку ми бачимо теперішнє – жінку та її партнера з їхніми робочими інструментами, а також уявне майбутнє – її мрію стати матір'ю.
"Мрія" – приклад фотомонтажу, зробленого наприкінці XIX століття / Rijksmuseum
Як пояснює куратор виставки Ганс Рузебум, такий трюк вдалося зробити завдяки тому, що автор роботи частково сховав фотопапір від світла, а згодом додав другий негатив.
Додамо, що "Мрія" – це фотографія-візитівка, тобто невелики відбиток, наклеєний на картон. Такі зображення виводили фотографію у новий вимір, натякаючи на потаємні думки персонажів і прокладаючи шлях до майбутніх коміксів з репліками й думками у хмаринках.
Фотографії-візитівки виготовляли масово та вони були дуже популярними у вікторіанську добу. Щодо "Мрії", то її, скоріше за все, придбали для колекціонування чи обміну.
"Людина, налякана власним відображенням" (1870 – 1880 роки), Леонард де Конінг
На картині ми бачимо дещо комічний сюжет, у якому чоловік опиняється віч-на-віч зі своїм привидом. Фотографія тоді була відносно новим мистецтвом, але фотографу вдалося зробити майстерний перехід між двома зображеннями. Для такого трюку фотограф Леонард де Конінг спершу експонував лише половину фотопластини, а потім попросив модель змінити позу й експонував другу половину.
"Людина, налякана власним відображенням" – приклад того, як автор зробив майстерний перехід між двома зображеннями / Rijksmuseum
За словами Рузебума, це магія. Ти знаєш, що тебе обманюють, але не розумієш, як саме фотограф це робить.
Такий спосіб веде не до хиби, а до істини. Зображення, створене з одного негативу, не є правдивим і ніколи таким не буде, адже фокус не може бути всюди,
– свого часу підкреслював Роберт Собєшек (1943 – 2005), цитуючи Оскара Густава Рейландера, піонера такого типу комбінованого друку.
"Обезголовлення" (1880 – 1900 роки), Ф. М. Гочкисс
За словами Рузебума, ідея, що фотографія розповідатиме правду, сформувалася лише з появою ілюстрованих журналів у 1930-х роках. Адже вони повинні були інформувати читачів про те, як влаштований світ у різних куточках.
А до того часу творчу свободу змінювати зображення на свій смак майже не піддавали сумніву.
"Пробували й втілювали все, що тільки було можливим. Жодні етичні обмеження на створення нереалістичних образів не існували. Ніхто не забороняв це робити. Наприклад, видалення або переміщення обличчя було для фотографа приємною головоломкою", – каже фахівець.
Щодо світлини "Обезголовлення", продовжує Рузебум, то у цьому випадку творче завдання було виконане надзвичайно вдало. Лише завіса, за якою фотограф приховав голову чоловіка, та незначна ретуш, що помітна під мікроскопом, дають підказки, як автору вдалося створити цю ілюзію.
"Обезголовлення" Гочкисса – приклад того, коли творче завдання було виконане надзвичайно вдало / Rijksmuseum
"Чоловік штовхає тачку з головою" (1900 – 1910 роки), автор невідомий
Цей фотомонтаж створено з двох негативів. Його виявили у французькому фотоальбомі та також він був опублікований у науковому журналі La Nature. Такі зображення, найімовірніше, купували як портрети, щоб вразити глядачів.
Тут ілюзія "переміщеної голови" створена ще майстерніше, ніж на попередній світлині. Фотограф грається із масштабом, створюючи зображення в дусі сюрреалізму. Цей напрям якраз набирав обертів на межі XIX і XX століття.
Так, відчинені двері створили зручне темне тло, на якому можна непомітно "вмонтувати" вирізаний і наклеєний фрагмент, а потім знову перефотографувати зображення як єдине ціле.
Такі світлини, як "Чоловік штовхає тачку з головою", купували, найімовірніше, як портрети, щоб вразити глядачів / Rijksmuseum
"Важко зрозуміти, де починається й де закінчується трюк. Це демонстрація майстерності. Щось неймовірне, неможливе та водночас присутнє на фотографічному зображенні, яке ніби відбиває реальну сцену, що справді сталася перед камерою", – додає Рузебум.
"Веземо гусей на ринок" (1909 рік), Martin Post Card Company
Тенденція гратися з образами неможливих пропорцій породила жанр, відомий як "Перебільшення". Фотограф знову використовує прийом фотоманіпуляції у дусі сюрреалізму, але масштаб також відіграє й маркетингову роль – для створення міфу про виняткову сільськогосподарську продуктивність певного регіону.
Фотомонтаж "Веземо гусей на ринок" створила студія Martin Post Card Company / Rijksmuseum
Фотографія втілила в життя візуальні ефекти, які оповідачі небилиць упродовж століть бачили лише у своїй плідній уяві,
– зазначав американський письменник і фольклорист Roger Welsch у книзі Tall Tale Postcards (1976).
"Веземо гусей на ринок" надрукували у період "золотої доби" ілюстрованих поштових листівок. Сталося це незабаром після того, як у США дозволили писати повідомлення на адресному боці листівок.
"Автомобіль ширяє над парком Малберрі-Бенд у Нью-Йорку" (1908 рік), Теодор Айсманн
Фейкові фотографії також дозволили зображувати вигадане майбутнє. На цьому зображенні ми бачимо світ, в якому автомобілі можуть літати.
Фотомонтаж Айсмана – кольоровий, але це не додає зображенню правдивості, адже кольори не відбивають реальну картинку, їх на свій смак обрав пізніше дизайнер.
"Автомобіль ширяє над парком Малберрі-Бенд у Нью-Йорку" – фотоколаж, створений на початку XX cтоліття / Rijksmuseum
Реклама сестер Трансфілд (1904 – 1918 роки), автор невідомий
З настанням ХХ століття фотографія почала відігравати дедалі більшу роль у рекламі, привертаючи увагу грайливими дизайнерськими рішеннями. Наприклад, як на цій афіші водевільного дуету Transfield Sisters.
Тут фотограф використав світлини різного розміру, зняті під різними кутами. У підсумку це створило "динамічну візуальну мову, яка відбивала епоху стрімких змін".
Афіша музиканток сестер Трансфілд привертає увагу грайливим дизайнерським рішенням / Rijksmuseum
Поєднання реклами й фотографії породило взаємодію між вигадкою та фактом. Ця гра між тим, у що можна повірити, і тим, у що не можна, між можливим і неможливим – саме в неї й грають на всіх цих зображеннях", – зауважив Рузебум.
"Зіткнення автомобіля з катком" (1915 рік), Альфред Стенлі Джонсон-молодший
У цьому фотомонтажі Альфреда Стенлі Джонсона-молодшого хитре розташування серії окремих, іноді накладених один на один, знімків створює гумористичний ефект.
Альфред Стенлі Джонсон-молодший створив "Зіткнення автомобіля з катком" не для зловісного ефекту, а заради розваги / Rijksmuseum
Це підтверджує і Рузебум, який у своєму дослідженні ранньої фотографії" підкреслює, що три чверті всіх зображень створювали заради розваги". Хоча ми звикли вважати фототрюки чимось зловісним.
"Багато фотомонтажів зображують неможливі ситуації. Їхнє завдання полягало не в тому, щоб ввести в оману, а в тому, щоб розважити глядача", – йдеться в описі виставки.
"Фотоколаж" (1929 рік), Альберт Гюйо
Іншим популярним жанром були колажі з фотографій. Займалися таким, зокрема, відомі художники.
За допомогою таких колажів створювали портрети-загадки, показуючи лише ніс чи око знаменитостей. На зображення могли також накладати обличчя друзів і родичів для комічного ефекту.
У цьому творі, на який вплинули дадаїзм і кубізм, французький художник Альбер Гюйо маніпулює фрагментами фотографій, створюючи несподівані нові художні форми.
У роботі "Фотоколаж" Альберу Гюйо вдалося створити несподівані нові художні форми / Rijksmuseum
Складніші фотографічні твори можна побачити на сторінках книги угорського художника Ласло Мохой-Надя Painting, Photography, Film (1925). У ній він стверджує, що фотографія – це не просто фіксація реальності. Натомість вона має досліджувати візуальну мову, унікальну для свого медіуму.
"Мімікрія" (Йозеф Геббельс маскує Гітлера під Карла Маркса, щоб заспокоїти робітників), Джон Гартфілд, 1934 рік
Антинацистський активіст Гельмут Херцфельд змінив своє ім'я на англійське Джон Гартфілд на знак протесту проти режиму Гітлера. Він створив понад 200 політичних фотомонтажів для видання AIZ. Багато з них мали на меті виявити небезпеку нацистської диктатури та брехню, яку вона поширювала.
У "Мімікрії" митець зобразив нацистського міністра пропаганди Йозефа Ґеббельса, який "маскує" Гітлера під революційного комуніста XIX століття Карла Маркса. Художник таким чином попереджає робітничий клас, щоб вони не піддалися обіцянкам Гітлера, що той нібито бореться за їхні права.
"Мімікрію" Гартфілда можна порівняти з політичними мемами сьогодні, які прагнуть розповісти правду про владу / Rijksmuseum
Як наш мозок обманює нас?
У дзеркало ми дивимося здебільшого щодня та робимо це по кілька разів. А потім хтось нас фотографує, і у нас з'являється відчуття, немов це дві різні людини.
Так відбувається, тому що дзеркало змінює нас. Те, що ми там бачимо, насправді не відповідає дійсності. Адже відображення у дзеркалі – це перевернута версія того, який вигляд ми маємо у реальному житті.
Крім того, коли ми дивимось у дзеркало та нам щось не подобається – ми миттєво реагуємо, зокрема змінюємо позу чи вираз обличчя. Коли ж справа доходить до фотографій, ми зазвичай бачимо себе вже після того, як зробили знімок.
Більше про те, чому наша зовнішність так відрізняється у дзеркалі та на фотографії, – у матеріалі 24 Каналу.