Секрети гранованої склянки: чому саме 16 граней і чи створила її Віра Мухіна

Як з'явилася гранована склянка, чи правда, що її придумала Віра Мухіна та чому було саме 16 граней. Про це розповість 24 Канал. 

Цікаво У СРСР були свої хот-доги: який вони мали вигляд

Хто створив грановану склянку?

Хто саме придумав грановану склянку – так і залишається загадкою. Відомо лише, що її історія почалася ще задовго до створення СРСР. 

За найпоширенішою легендою, першу грановану склянку створив у 1721 році склодув Юхим Смолін з міста Володимира для потреб російського флоту. Тоді моряки користувалися склянками з гладкою поверхнею. Однак ті, коли корабель починало хитати, падали на бік, скочувалися зі столу та розбивалися. А гранована склянка котилася погано та залишалася цілою. 

Зрештою Смолін показав склянку з унікальним дизайном Петру I та запевнив його: це саме те, що потрібно на флоті. Цар уважно вислухав склодува, роздивився склянку, випив з неї вино та кинув її об землю. Посудина розбилася, але не на дрібні шматочки, а на великі. Після цього Петро I вигукнув: "Склянці бути!" Чи правда це – не відомо, адже немає жодних історичних документів, що можуть підтвердити таку історію. 

За іншою версією, гранована склянка стала скляним варіантом старовинного руського питного посуду – дерев'яної чашки, яка була створена з дощечок, скріплених, як бочка, обручем або мотузкою.

Вже наприкінці XVIII – початку XIX століття на щойно побудованому заводі у місті Гусь-Хрустальний почалося масове виробництво гранованих склянок. Спочатку грані ліпили вручну, і відповідно такі вироби коштували шалених грошей. Коли ж підприємство перейшло до рук промисловця Сергія Мальцова, майстри почали використовувати спеціальне обладнання для створення посуду із пресованого скла. Його власник закупив у США. 

Перехід до пресованого скла не лише знизив вартість, а й сприяв стандартизації продукції. До початку XX століття гранована склянка міцно утвердилася у побуті. Хороша якість, простота та відносно невисока ціна зробили її доступною для всіх верств населення.

Такий вигляд мали грановані склянки до середини XX століття / Картина Кузьми Петрова-Водкіна "Ранковий натюрморт", 1918 рік 

Як гранована склянка з'явилась у СРСР? 

Після Жовтневої революції, коли до влади прийшли більшовики, всі заводи було націоналізовано. Дісталося і підприємству у Гусь-Хрустальному – воно зупинилося. Лише у 1930-ті роки, коли посуд дореволюційних часів закінчився, виробництво гранованих склянок вирішили відновити.

Класична гранована склянка із 16 гранями та обідком вперше зійшла з конвеєра все того ж заводу у Гусь-Хрустальному 11 вересня 1943 року. Її унікальний дизайн і технологію виготовлення розробили спеціально під нові посудомийні машини радянського виробництва, які збиралися завозити до їдалень по всій країні. 

Минулий варіант гранованої склянки був начебто недосконалим і постійно бився під час миття. Тому для підвищення міцності посудину почали довго варити за температури 1500 градусів, двічі обпалювати та тільки після цього гранити.

Який стосунок до гранованої склянки має Віра Мухіна?

Нерідко можна почути, що авторка скульптурної композиції "Робітник і колгоспниця" Віра Мухіна створила грановану склянку. Дехто каже, що вона створила "радянський варіант гранованої склянки", інші ж переконують, що скульпторка розробила лише дизайн. 

За однією з версій, Мухіна нібито, обіймаючи на той час посаду голови Майстерні художнього скла, запропонувала колегам свої ескізи нової гранованої склянки, на яку її надихнули колони біля будівлі Ощадного банку.

Однак участь Мухіної у створенні гранованої склянки досі залишається під питанням. Так, вона працювала зі склом і керувала Майстернею художнього скла у блокадному Ленінграді. Проте документальних підтверджень її причетності до дизайну гранованої склянки немає. Найімовірніше, що за створення класичної гранованої склянки відповідала ціла команда інженерів і технологів скляного заводу у Гусь-Хрустальному. Вони, власне, вирішували суто практичні завдання підвищення міцності та технологічності виробу.

Щодо Мухіної, то, можна почути твердження, що вона лише удосконалила форму гранованої склянки. Як підсумок, та стала міцнішою й ідеально підходила для радянської посудомийної машини, винайденої у 1940-х роках. Крім того, кажуть, що результат роботи скульпторки – поява обідка та збільшення об'єму з 200 до 250 мілілітрів. Якщо наливати до обідка, то склянка вміщувала ті самі 200 мілілітрів рідини. 

Також їй приписують, що саме вона запропонувала форму із 16 граней. Начебто, за її розрахунками, це буде ідеальним варіантом. Втім, документальних підтверджень цієї версії також немає. 

Віра Мухіна / Фото взято із соцмереж 

Чому граней саме 16? 

У часи СРСР випускали склянки з різною кількістю граней – 12, 14, 16, 17. Також можна було зустріти особливо цінну склянку з 20 гранями. Така технологія дозволяла робити скло тоншим, а радіус – більшим, зберігаючи міцність обідка. Склянки з 20 гранями мали витонченіший вигляд і коштували удвічі дорожче за звичайні. Але їх виробляли невеликими партіями, тож на прилавках магазинів вони з'являлися не часто. 

Найпопулярнішими були склянки з парним числом граней, оскільки їх виробництво було технологічно простішим і економічно вигіднішим. Ціна залежала від кількості граней – чим більше граней, тим дорожча склянка. До прикладу, найперші склянки з 10 гранями коштували 3 копійки, із 16 – 7 копійок, а за 20 граней доводилося викласти 14 копійок. Розміри класичної гранованої склянки – 65 міліметрів у діаметрі та 90 міліметрів у висоту.

Проте після численних експериментів і випробувань на міцність і зручність виробники вирішили зупинитися на моделі із 16 гранями. Цю цифру вважали "золотою серединою". Грані працювали як ребра жорсткості, і 16 було близько до оптимального числа, яке робило скло найбільш міцним, пише УНІАН. 

Існує ще одна версія, чому саме 16 граней – ця цифра начебто символізувала кількість союзних республік у 1940-х роках. Тоді до складу Радянського Союзу ще входила Карело-Фінська РСР. Щоправда, у 1956 році вона отримала автономію, і символічність трохи спотворилася.

Щодо склянок з 14 гранями – їх робили рідше. Вважали, що це старіші або простіші моделі. І жодного особливого сенсу в цих 14 гранях не було, всупереч численним міфам. Кількість залежала від технології виробництва та вимог до міцності.

Найпопулярнішими у СРСР були склянки із 16 гранями, проте можна було зустріти й інші моделі / Кадр з фільму "Афоня" 

"Гранчаки" та "бухаріки": як називали грановану склянку? 

Оскільки підприємство Мальцова масово виробляло грановані склянки – їх почали називати "мальцовськими". Щоправда, в народі стала популярною ще одна назва – "гранчак" через наявність граней. 

Після закінчення Другої світової війни грановані склянки почали виготовляти на багатьох заводах Радянського союзу. І як тільки нова продукція з'явилася на прилавках магазинів, народ по старої пам'яті почав іменувати склянки "мальцовськими". Але ​​це було неприпустимим для влади СРСР. Тож вони почали переконувати населення, що форму та калібр склянки ще у воєнний час затвердив радянський державний діяч Георгій Маленков. Отже, склянки слід називати "маленковськими".

Також у народі іменували грановані склянки "бухаріками". Однак оригінальна назва не пов'язана з алкоголем. Річ у тім, що одне зі скляних підприємств, за легендою, після націоналізації стало "заводом імені Бухаріна", через це і з'явилася така назва. Саме на заводі Бухаріна почали виробляти склянки з каламутного зеленого скла – ще один символ епохи СРСР. Щоправда, відбулося це не через певні інновації у технологіях, а тому, що заводи тих років переживали непрості часи. 

Інша цікавинка стосується обідка гранованої склянки. У народі його називали "Анюткин поясок", деколи можна було почути "Марусин поясок". 

Дивіться відео про історію гранованої склянки 

Що означає трикутник під коміром светра? 

На багатьох джемперах, світшотах і светрах можна помітити маленький трикутник біля горловини. Сьогодні він є рудиментарним і служить лише для краси. Проте спочатку його функція була цілком практичною. 

Таке рішення було розроблено у 1926 році американським виробником одягу Russell Athletic. Тоді ця компанія створила ствішот для американського футболу. Раніше футболісти носили вовняні ігрові майки. Вовна добре зберігає тепло, однак коли поєднується з потом та інтенсивним фізичними навантаженнями, стає важкою та вкрай незручною. До того ж після прання сідає.

Тому Russell Athletic розробили бавовняну модель, орієнтовану на ефективне відведення вологи. Ця V-подібна вставка розташовувалася саме в тій зоні, де піт накопичується в першу чергу – в області верхньої частини грудей і ключиці. Таким чином, вона вбирає вологу в зоні підвищеного потовиділення та не дає повністю намокнути всій передній частині виробу.

Однак це не є єдина проблема, яка вирішується. Більше про те, для чого потрібен трикутник під коміром светра, – у матеріалі 24 Каналу.