Чому в СРСР пекли хліб саме у формі цеглини: на це є кілька причин

Причин популярності хліба-цеглини було чимало. Звісно, все упиралось в практичність і економність. Втім, формат мав і мінуси. Докладніше про те, чому в СРСР випікали хліб саме у формі цеглини – розповість 24 Канал. 

Цікаво Пережила Януковича, переживе і війну: звідки взялася "Київська перепічка"

Чому в СРСР хліб був схожим на цеглину? 

Економія місця під час випікання 

Прямокутний буханець виявився дуже зручним для масової випічки. Адже для країни, де потрібно було годувати мільйони людей у містах, швидкість і масовість були на першому місці, пише OBOZ.UA. 

Тож хліб готували у спеціальних металевих формах, які легко розміщувалися у печах щільними рядами – впритул одна до одної. Це дозволяло раціонально використовувати простір і випускати великі партії без зайвих витрат.

Зберіть соуси та поїжте нормально! У матеріалах рубрики Смачно 24 знаходьте 5 клікабельних баночок соусу для пікніка та беріть участь у розіграші подарунків. А 6 травня можна забрати головний приз – мультипіч Tefal.

Автоматизація процесу 

У Радянському Союзі робили ставку на величезні хлібозаводи, а не на маленькі приватні пекарні. На хлібозаводах використовували спеціальні агрегати для випуску формового хліба, а тунельні та інші промислові печі дозволяли механізувати й автоматизувати процес.

Автоматичні дозатори тіста чітко розливали масу по металевих формах, що гарантувало однакову вагу кожної одиниці. Адже за планової економіки за невідповідність стандартам могли виписати догану. 

Тому для масового виробництва особливо зручною була стандартизована прямокутна форма.

Зручність перевезення 

Прямокутна форма – один із найкращих форматів для транспортування. "Цеглини" ідеально вкладалися у дерев'яні лотки та ящики. Простір у ящиках і машині, де перевозили хліб, використовувався максимально ефективно.

Ба більше, круглі буханці під час перевезення билися одне про одного, м'ялися та займали більше місця. А "цегла" доїжджала до прилавка, куди його теж було зручніше класти, у товарному вигляді.

Велика кількість – мінімум ресурсів 

Така форма дозволяла максимально ефективно використовувати простір, випікати одразу великі партії та не витрачати зайві ресурси. Для радянської харчової промисловості, орієнтованої на обсяг, стандартизацію та швидкість, це було особливо важливим.

Зручність для споживача 

"Цеглинки" простіше нарізати на рівні скибочки. Також з такого хліба зручніше робити бутерброди. І у СРСР така форма була доволі звичною та зрозумілою.

Довше зберігання

Завдяки тому, що тісто випікалося у формі, волога всередині такої хлібини зберігалася трохи краще. Товста шкуринка з усіх боків захищала м’якуш від швидкого висихання, що було критично, враховуючи, що хліб не пакували в поліетилен.

Чому від прямокутної форми хліба відмовились? 

Сьогодні "цеглини" зустрінеш нечасто. Виявилось, що така форма має ще чимало плюсів. Зокрема, через масове випікання у металевих формах, які щедро змащували олією (або жиром), бокові стінки прямокутного хліба часто виходили липкими, занадто засмаженими або мали специфічний присмак горілого масла.

Водночас через щільне прилягання форм у печі, м’якуш міг пропікатися нерівномірно, залишаючись надто глевким у центрі. До того ж відсутність герметичного пакування призводила до того, що без хорошої хлібниці така буханка або швидко кам’яніла, або, при порушенні технології, ставала ідеальним середовищем для розвитку картопляної хвороби.

Який найбільший міф про радянське морозиво? 

Багато людей, що жили у Радянському Союзі, з ностальгією згадують смак того морозива. За їхніми словами, воно було найкращим і найсмачнішим у світі. Однак насправді радянське морозиво – зовсім не розробка комуністичної імперії. Усю технологію СРСР запозичив у США.

Все почалося з поїздки тодішнього наркома харчової промисловості СРСР Анастаса Мікояна до США. Він там провів два місяці та у підсумку привіз  цілі заводи з виробництва харчових продуктів і тари для їх пакування. Також прибуло, зокрема, холодильне обладнання. Після повернення додому чиновник намагався налагодити їхнє виробництво у СРСР.

Крім того, він особисто відібрав у США найпопулярніші види морозива – молочний і вершковий пломбір, ескімо, крем-брюле та фруктове. 

Докладніше про історію морозива у СРСР і як воно там з'явилося – у матеріалі 24 Каналу.